Духовні скарби Олександра Деко

Автор: Тетяна ЯКОВЕНКО

Українська літературна газета. №2(60) 27 січня 2012

До 85-річчя письменника

Видатний український прозаїк, перекладач, літературознавець, публіцист, автор трьох десятків книжок, член міжнародного ПЕН-клубу Олександр Деко добре знаний не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Нині він проживає в Ізраїлі, та його творчі інтереси якнайтіснішим чином пов’язані з Україною, де народився 25 грудня 1926 року, яку захищав на фронтах Другої світової війни і якій присвятив свої, писані кров’ю серця, талановиті твори, відзначені багатьма літературними преміями, з яких чотири – міжнародні.

Творчий набуток О. Деко зібраний у чотирьохтомному виданні вибраних творів (Київ, 1977-2001), де окремими томами представлена проза, переклади, літературо¬знавство та публіцистика. Багато років життя О. Деко присвятив художньому осмисленню творчої спадщини та наукових матеріалів з життя Тараса Шевченка, Віктора Забіли, Леоніда Глібова, Марка Вовчка. «Шевченківський календар» О. Деко, безперечно, – нове слово у світовому шевченкознавстві, свіжий погляд неупередженого дослідника, який відступив від усталеного радянського погляду на світогляд поета. Нині опубліковано у журналі «Соборність» лише три місяці (січень-березень) науково вивірених фактів з кожного року життя Тараса Шевченка, однак і цей, доступний для читача, початок великого дослідження вже став безцінним для учнів, студентів, викладачів шкіл та вузів, та, власне, для всіх, хто глибоко вивчає життя і творчість Шевченка.

О. Деко зізнався, що «встиг написати про Забілу (роман «Солов’ї співають на світанні». За його словами, «двадцять років радянщина не пускала в світ, вимагаючи викинути з тексту Пантелеймона Куліша, та дещо про Глібова (встиг видрукувати першу частину біографічної повісті «Журливий заспів», та літературознавчу працю «Леонід Глібов. Дослідження і матеріали»), а потім зазнав репресій і мене зупинили. Мало вийти Академічне зібрання творів Леоніда Глібова, підготовлене мною. Але вороги України Шамота та його заступник Зубков і цековські щурі, яким звична форма існування – цькування з пітьми, зупинили моє правдиве висвітлення історії української літератури. З 1970 року я був заборонений друкуватися». (З листа письменника від 28.11.2008).

Олекса Гуреїв у своїй передмові до першого тому вибраних творів письменника, маючи на увазі твори про Забілу і Глібова, зазначив, що якби О. Деко навіть більше зовсім нічого не написав, його ім’я навіки вписане у вітчизняну літературу, а рецензенти у захопленні порівнювали його творчу манеру з письмом Андре Моруа. На Хмельниччині й досі працює єдиний музей Леоніда Глібова, створений з ініціативи О. Деко та в основному на експонатах, які він подарував, а есей «Де стоїть гора високая?» увійшов до книги «Літературна Хмельниччина ХХ століття. Хрестоматія» (Хмельницький, 2007).

Цінність наукових і творчих здобутків О. Деко безперечна. Його наукові відкриття доповнюють та уточнюють багато аспектів історії української літератури. Зокрема, роман «Солов’ї співають на світанні» – перша спроба відтворити в художній літературі образ українського поета-роман¬тика першої половини ХІХ століття Віктора Миколайовича Забіли (1808 – 1869), автора славнозвісних віршів «Гуде вітер вельми в полі», «Не щебечи, соловейку», що стали народними піснями. Високу оцінку цьому твору дав корифей українського літературознавства Степан Крижанівський, відзначивши цілу низку важливих знахідок та уточнень стосовно фактів з життя і творчості Віктора Забіли: «Повість «Солов’ї співають на світанні» видана 1988 р., …однак в цілому ті нові дані, які здобув О.Деко, ще досі не ввійшли у літературний вжиток, ба не помічена й кричуща помилка, яку виправив дослідник: Надія Миколаївна Риба – це мати, а не сестра В.Забіли. Сестрою вона названа і в «Шевченківському словнику» (т.1.1976)… Якщо досі чимало відомостей про його життя будувалися лише на здогадах, уривчастих згадках, а то й зовсім не були ясними, то праця О.Деко «До біографії Віктора Забіли» («Рад. Літературо¬знавство», 1969, №6, с.71-74) вносить у них повну ясність і визначеність. Автор добре «покопався» на «чорному дворі науки», в архівах та музеях, і ця праця принесла багато нових фактів… Архівні дані стверджують, що Забіла спочатку вступив до Московської губернської гімназії, де провчився з 1820 до 1822 року. Про його освіту турбувалася мати, бідна дворянка Надія Миколаївна Забіла, яку згодом нарекли його сестрою, і ця помилка у довідкових виданнях досі не виправлена… Так само повну ясність внесено і щодо термінів проходження Віктором Забілою військової служби. І щоб спростувати одночасне іменування його то корнетом, то навіть майором, О. Деко виявив документ, що він на початку 1834 р. звільнений зі служби за домашніми обставинами у чині поручика». Наголошує вчений і на достовірності висвітлення О. Деко обставин «спочатку щасливого, а далі гіркого кохання, появу іншого (багатшого) претендента на руку Любові Михайлівни, старшої сестри Надії та Олександри, з яких перша згодом стала дружиною відомого етнографа Номиса (Симонова), а друга – дружиною П.Куліша і письменницею Ганною Барвінок».

Важливим є внесок О. Деко в українську документалістику. Схильність його творчої манери до документально точного відтворення реального життя підкреслюють і автори «Енциклопедії сучасної України»: «…більшість творів Деко побудовані на документальному матеріалі, присвячені малодослідженим фактам з історії України. Писав Деко також про участь дітей у Другій світовій війні». Підготовлене ним до друку й видане «Веселкою» у 1989-1991 рр. чотиритомне видання обсягом більше як 150 друкованих аркушів є найповнішою художньою енциклопедією про українських, білоруських й російських дітей-месників, які боролися проти фашистів у роки Другої світової війни на терені України, Білорусії та Росії.

Тема єврейства часів окупації, висвітлена О. Деко, вражає своїм трагізмом. Повість «Кейдошім» може прикрасити доробок будь-якого класика. Вона написана на основі укладеної самим автором хроніки шепетівського гетто, про яку свого часу захоплено відгукувався Петро Осадчук: «Здавалося б, після роману Анатолія Кузнєцова «Бабин Яр» неможливо написати іншу таку потрясаючу книжку, проте Олександрові Деко це вдалося. «Кейдошім» – з тих книг, прочитавши які, запам’ятовуєш назавжди».

Свою творчу діяльність О. Деко невіддільно пов’язує з активною громадською роботою. Він був першим головою Всеукраїнського «Меморіалу» (1989-1990), заступником голови Київської письменницької організації (1997-1998). Коли змушений був виїхати з України, став головою Спілки українських письменників Німеччини (1999-2004), а згодом – ініціатором створення Спілки українських письменників в Ізраїлі, яку успішно очолює й досі.

Неоціненне значення для письменників сучасної української літературної діаспори має й періодичне видання українською мовою – міжнародний літературно-публіцистичний журнал українських письменників «Соборність», заснований О. Деко ще в Києві навесні 1997 року, і який він досі незмінно редагує та видає спонсорським коштом. Питання взаємодії культур народів світу, україн¬сько-єврейської співпраці в боротьбі за незалежну Україну, трагічні сторінки вітчизняної історії, зокрема – «Євреї під захистом Української Повстанської Армії» («Соборність» №2,2007), тема голодомору в Україні 1933-го року, матеріали з актуальних подій життя сучасної України – ось головне ідейно-тематичне спрямування видання. Національна спілка письменників України нагородила його Почесною Відзнакою, Президент України – орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

Один з новіших творів письменника – антифашистська повість з часів Другої світової війни  «Сніг на червоних маках» (Ізраїль, 2008), присвячена українським воїнам-розвід¬никам Другої світової війни, яка має солідну документальну основу. Повість у новелах стала першою книжкою українського письменника, перекладеною з української мови на іврит за всі 60 років існування держави Ізраїль.

Своїми духовними скарбами О. Деко щедро ділиться з Україною. Для подолян його творчість особливо цінна ще й тим, що він підтримує активні творчі стосунки з письменниками та мистецькими організаціями Вінниччини, популяризує їхню творчість, зокрема творчу спадщину Марка Вовчка в Ізраїлі та за його межами. За вагомий внесок у творчий загальноукраїнський та світовий літературний процес, активну громадсько-просвіт¬ницьку роботу та популяризацію творчості українських письменників за кордоном та за повість у новелах «Сніг на червоних маках» (Єрусалим: Вид-во «Соборність», 2008) Вінницька обласна крає¬знавча літературно-мистецька організація «Велика рідня» нагородила О. Деко літературно-мистецькою премією імені Марка Вовчка.

Тож від щирого серця вітаємо письменника-побратима з його славним ювілеєм, бажаємо йому потужного творчого натхнення на незліченні роки життя, міцного здоров’я та родинного щастя, нових видатних творів, сповнених любові й краси.

м. Вінниця

Ми живемо в добу химер

 Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ

Олександрові Деку

Ми живемо в добу химер
І пізнаєм це знову й знову…
В якій країні ще прем’єр
Калічить так державну мову?

Ми живемо в добу химер,
Псевдопророків та облуди.
Нас кличуть до СССР
Чужі і власні словоблуди.

Ми живемо в добу химер,
Та все ж у нас міцні основи:
В змаганнях вікових не вмер,
Зміцнився дух та обшир мови.

Їй жодна змова не страшна,
Що проти неї всі цунамі,
Коли вже чується вона
Ген у біблійному Бет-Ямі!

Джерело: http://www.litgazeta.com.ua/node/2701

Advertisements
Опубліковано у Рецензії | Теґи: , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s