Відвідувачам сайту

3 листопада 2016 Олександр Деко покинув цей світ. Однак  пам’ять про нього живе. І живе цей сайт, який був створений ще за життя світлої пам’яті Олександра. Хто має бажання поділитися спогадами про пана Олександра, може зробити це як на на його сторінці в Фейсбуці, так і надіславши лист до адміністратора цього сайту.

Оприлюднено в Uncategorized | Залишити коментар

«Якби ж то я знав, що таке чужина…»

У ці передноворічні дні Олександрові Деко сповнилося б 90 років. Він не дожив до поважного ювілею неповні два місяці. Класик нашої літератури Дмитро Павличко так написав у жалобному слові: «Деко пишався тим, що він — український письменник. Це унікальна постать єврея у моїм житті».

Він народився на Київщині, але великий шмат життя прожив у Чернігові. Аж до 1972 року, аж поки обком партії не сфальсифікував матеріали до суду за антирадянську агітацію та пропаганду. Олександра Деко від в’язниці тоді врятували Олесь Гончар і Юрій Збанацький, порадивши терміново переїхати до Києва. На той час він був автором художньої повісті про Леоніда Глібова «Журливий заспів», унікальної наукової книжки «Леонід Глібов. Дослідження і матеріали», публіцистичної збірки «Майстри чарівних звуків» — про Чернігівську музичну фабрику, якої, на жаль, уже давно немає…

Читати далі

Оприлюднено в Пам'ять | Залишити коментар

Помер Олександр Деко

266px-d09ed0bbd0b5d0bad181d0b0d0bdd0b4d180_d094d0b5d0bad0be

17 січня 2016 в Києві

3 листопада помер наш з чоловіком земляк і старший товариш, автор передмови до однієї з моїх книжок, відомий письменник, видавець, громадський діяч, головний редактор журналу “Соборність” Олександр Деко. Він був людиною по-своєму цікавою, з харизмою і своєрідним характером, але, що в йому найбільше завжди викликало повагу, то це щира любов до отчої землі і до України. Багато написано, багато зроблено, багато залишено для всіх нас… Останні роки свого життя провів у Ізраїлі, але дуже мріяв до останнього повернутися додому… У грудні йому виповнилося б 90!!! Щиро співчуваємо його дружині Марії Олександрівні й всім рідним! Пам’ятатимемо завжди!

Тетяна Череп-Пероганич

Оприлюднено в Пам'ять | Залишити коментар

«Соборність»: №1–2 (50–51)

Знайомтеся із черговим числом міжнародного літературно-публіцистичного часопису українських письменників «Соборність»: №1–2 (50–51), січнь-червень 2014

Оприлюднено в Часопис «Соборність» | Залишити коментар

Зустріч на Михайлове чудо

OLYMPUS DIGITAL CAMERA OLYMPUS DIGITAL CAMERA      Сьогодні свято – до нас завітав Олександр Деко

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Ранок 19 вересня видався похмурим і дощовим. Дивно, що на Михайлове чудо ніхто з молоді не «начудив». А підійшовши до школи, зрозуміла, що рано зраділа. Увесь ганок був усипаний різнобарв’ям осіннього опалого листя та букетами запашних чорнобривців. Посміхнулася про себе й подумала: „Добре дітвора зустрічає директора та вчителів. Квітами…” Загадковими поглядами, з посмішками, й трохи присоромившись,  дивилися хлопчики та дівчатка, які першими прибігли до школи, щоб побачити реакцію дорослих людей – вчителів. „Лаяти чи радіти?- подумала й сказала: – Дякую, любі мої, за таку теплу зустріч!” А потім зібрала в оберемок квіти й понесла до кабінету.

Так незвичайно почався робочий день у Количівській загальноосвітній школі. А далі все було так, як і годиться: дзвоник, цікаві уроки, галасливі перерви, спілкування, звіти, інформації, папери, папери, папери…

Та згодом хмари розвіялися, виглянуло сонечко. І на душі потеплішало, і проблеми стали не такі страшні, як були зранку.

Була вже друга половина дня. Уроки давно закінчилися. Незвична тиша шкільних коридорів відлунювала ехом поодиноких кроків прибиральниць, які готували приміщення до зустрічі нового дня.

Раптом  відчинилися двері кабінету директора. Зайшли двоє  чоловіків. Один з них – невисокого росту, сивий, поважного віку.

— Доброго дня, пані. Я – Олександр Деко.

Привітно усміхнувшись, ступила назустріч гостям.  У моєму погляді можна було побачити здивування.

— Олександр Аврамович? Письменник?- спромоглася спитати.

— Й учень цієї школи! – почула у відповідь.

— Дівчата! Ірино Антонівно, Віро Іванівно! – чомусь гукнула на весь голос. – Швидше зайдіть сюди!

— А ви, будь ласка, проходьте, сідайте ось тут!

— Та ми ненадовго, нам ще треба їхати до Києва,- сказав другий чоловік, високий, статний, в окулярах. А як потім з’ясувалось,  це був Юрій Йосипович Пероганич  — український громадський діяч у сфері інформаційно-комунікаційних технологій і освіти, генеральний директор Асоціації підприємств інформаційних технологій України, член правління і виконавчий директор Громадської організації «Вікімедіа Україна».

Першою прибігла Ірина Антонівна.

— Що сталося? – злякано спитала, а потім, поглянувши на чоловіків і, схопивши руку сивочолого, промовила: „Деко?!”

— Ви мене знаєте?!

— І знаємо, і пам’ятаємо, і любимо! Ви колись приїздили до нас у школу. Я тоді була маленькою тендітною дівчинкою, писала Вам листи! Пригадуєте?

— Тепер пригадую, – пильно дивлячись на мого заступника, відповів письменник. Й очі його наповнилися сльозами.

Далі полилися спогади. Розмова тривала майже  півтори години. А потім ми пройшлися  школою. У кабінеті української мови й літератури письменник побачив свій портрет і матеріал про самого себе й зрозумів, що на  рідній Батьківщині його знають і цінують. Він був вражений цим. В одному із своїх листів до Володимира Сапона написав: „… якби ж то я знав, що таке чужина. Є у Леоніда Глібова байка «Чужина», у якій є рядок „А тут усім нерідний я”. Мені й сьогодні в Ізраїлі сниться Чернігів».

Фото на згадку й подарунок, який залишив школі Олександр Аврамович Деко – істинний українець, патріот, що народився 23 грудня 1926 в місті Яготині, раніше Полтавської губернії, а зараз Київської області.  Український  прозаїк, перекладач,  літературознавець,  публіцист,  журналіст,  видавець, громадський діяч. Головний редактор журналу «Соборність» (Ізраїль) українською мовою. Жив у Чернігові та Києві. З 2004 живе і працює в Ізраїлі. У подарованій книзі „Шевченківський календар”, написаній до 200-річчя з дня народження геніального українського поета та художника, мислителя та філософа, народного Кобзаря та Пророка України, класика світової літератури – Тараса Григоровича Шевченка, письменник власноруч написав:

Слава Україні!

Моїй рідній школі, моїй alma mater, де минули мої літа босоногії, від автора на незабудь, на радість, на щастя! Безмежно радий відчути рідну землю, прекрасних людей! Щасти Вам! Низький уклін за пам’ять!

Щиро ваш О. Деко.

19.09.13 с. Количівка. Рідна школа.

На жаль, зустріч закінчилася.

— Приїздіть до нас, шановний Олександре Аврамовичу!

— Обов’язково приїду!

Машина повільно рушила… Біль смутку огорнув душу, бо це були хвилини прощання з чудовою людиною, автором прекрасних творів „Над білими снігами”,  „Твої каштани зацвіли”, „Сніг на червоних маках”, „Солов’ї спавають на світанні” та ін.

Ось таким був день святого архістратига Божого Михаїла в Количівській школі.

PS.  До речі, за сприяння Юрія Йосиповича Пероганича, виконавчого директора Громадської організації «Вікімедіа Україна» у школі створено сайт Количівської ЗОШ http://kolychivskazosh.wordpress.com

Ласкаво просимо до нас на сайт!

Валентина Теплуха,
директор Количівської ЗОШ І – ІІІ ст.

Джерело: http://kolychivskazosh.wordpress.com

Оприлюднено в Зустрічі | Позначки: | Залишити коментар

Погляд з Ізраїлю. Інтерв’ю в Чернігові

Олександр Деко виїхав на чужину, бо в Україні вільно дихати й творити не давали. Тепер душа переповнена бажанням повернутися з Ізраїлю до рідного Чернігова, але жити тут ніде. Вчора нам випала щаслива нагода поспілкуватись з легендарним Земляком, справжнім патріотом України, письменником і журналістом Олександром Деко. До 1972 року він проживав і творив у Чернігові, за що ледь не потрапив у каземати КДБ. Друзі порадили перебратися до Києва, де їм легше було захистити його від арешту. Але й під таким «покровом» Олександру Аврамовичу не давали вільно творити по-українськи і він емігрував спочатку до Європи, а в 2004 році – до Ізраїлю, де продовжує видавати колись заснований ним ще в Україні часопис «Соборність». Вчора Олександр Деко приїздив на кілька годин до Чернігова, де не був впродовж 20 років. Зустрітися і поспілкуватися з ним нам допоміг Юрій Пероганич – Генеральний директор Асоціації підприємств інформаційних технологій України, виконавчий директор «Вікімедіа України», котрий супроводжував Олександра Деко в поїздці до Чернігова. Тож погляд Олександра Абрамовича з Ізраїлю.

Джерело: http://zemlyaivolya.net

Оприлюднено в Інтерв'ю | Позначки: | Залишити коментар

Диплом лауреата

Ще весною мене сповістили про те, що я стала лауреаткою Міжнародної літературної премії імені Івана Кошелівця. А нещодавно отримала запрошення від Олександра Дека на презентацію його книги, яка відбувалася в рамках книжкового форуму у Львові. Там він і вручав відзнаки лауреатам.

Звичайно ж, побувати там хотілося, та за певних обставин візит далеко від дому довелося відкласти. Але мій диплом не схотів повертатися назад у Ізраїль, і відучора він  —  у мене вдома.

Ще більшою приємністю стало те, що особисто вручити його приїхав сам Олександр Аврамович. Людина цікава і неординарна. Проговорили цілий вечір. Знайомство з письменником, літературознавцем, головним редактором журналу “Соборність” вкотре підтвердило те, що у кого – в серці Україна, той має велике серце!

Тетяна Череп-Пероганич

Джерело: http://tasyacherep.wordpress.com

Оприлюднено в Зустрічі | Позначки: , | Залишити коментар

Дослідження творчості Олександра Деко в Університеті Масарика

Віра Жемберова (Viera Žemberová), професор кафедри славістики факультету мистецтв Університету Масарика (Брно, Моравія, Чехія) виступила з науковою доповіддю на семінарі з філологічно-ареальних досліджень : Problém noetiky a poetiky alebo areálové dotyky.  Це дослідження опубліковане в міжнародному журналі сучасної філологічної та ареальної русистики “Нова Русистика”, 2009, том 2, випуск 2, сторінки 19-28.

Ось резюме дослідження російською і англійською мовами:

Образ матери в сложной личной ситуации стал поводом для интерпретации тематического, поэтологического, эмоционального, эстетического и нравственного поиска связи между словацкими, русскими и украинскими краткими прозаическими произведениями XX века. Особенные ситуации, в которые попадают матери в произведениях Яна Милчака (Письмо дочери после Рождества 19…), Андрея Платонова (Мать) и Олександра Дека (Снег на алых маках), являются тонко формированными личными драмами, даже трагедиями обыкновенных женщин в зрелом возрасте, находящихся в ситуациях, которые не имеют положительного решения. Авторы сосредоточили своё внимание на ценности и значении неписанных законов, которые сопровождают жизнь вечного мужчины и вечной женщины с разными ролями в связи с рождением и уходом из жизни.

Character of a mother in a difficult personal situation became a stimulus to the interpretation of a thematic, poetological, emotional, esthetical and moral search for contacts among Slovak, Russian and Ukrainian short prose of the 20th century. Peculiar situations in which the characters of mothers appeared in the prose writings by Ján Milčák “List dcére po Vianociach roku 19…”, Andrei Platonov “Matka” and Oleksandr Deko “Sneh na červených makoch” are finely created personal dramas or even tragedies of ordinary and mature women in situations having no positive solutions. The authors concentrated on the values and importance of unwritten laws which accompany lives of eternal man and eternal woman with different roles at the beginning and the end of a life.

Весь текст дослідження див. http://digilib.phil.muni.cz/…

Джерело: http://digilib.phil.muni.cz/handle/oktavo/116117

Оприлюднено в Статті | Позначки: , | Залишити коментар

Володимир Сапон: Олександр Деко, якому в Ізраїлі сниться Чернігів

ОЛЕКСАНДР ДЕКО, ЯКОМУ В ІЗРАЇЛІ СНИТЬСЯ ЧЕРНІГІВ

Олександр Аврамович Деко народився 23 грудня 1926 року в місті Яготині Київської області. Великий шмат життя прожив у Чернігові. Нині мешкає в Ізраїлі.

Хоч Олександр Аврамович і народився в Яготині, та його батьки через кілька тижнів переїхали до Чернігова і вдруге зареєстрували хлопчика. Отож і наше місто, і весь наш Сіверянський край є його батьківщиною.

Зрештою він у Чернігові до 1972 року і мешкав, аж поки обком партії не сфальсифікував матеріали до суду за антирадянську агітацію та пропаганду. Олександра Деко від в’язниці врятували Олесь Гончар і Юрій Збанацький, порадивши терміново переїхати до Києва.

На той час він був автором художньої повісті про Леоніда Глібова «Журливий заспів», унікальної наукової книжки «Леонід Глібов. Дослідження і матеріали», публіцистичної збірки «Майстри чарівних звуків» — про Чернігівську музичну фабрику, якої, на жаль, вже давно немає…

Справжнім відкриттям для нас, земляків, була його книжка, що з’явилася в 1988 році, «Солов’ї співають на світанні» — про поета-романтика, побратима Тараса Шевченка Віктора Забілу. Хоч при згадці про неї мені стає прикро, що не написав про неї навіть відгуку, якого обіцяв авторові. Можливо, тоді я не «доріс» до сприйняття цього «хутірського поета», та чи й надрукувала б тодішня «комуністична» «Деснянська правда», до якої тільки перейшов працювати, мій відгук.

Олександр Деко відомий не тільки як письменник (згадаємо ще його прозові твори «Сніг на червоних маках» та «Кедойшім. Повість-хроніка Шепетівського гетто»), а і як громадський діяч. Був одним з організаторів Всеукраїнського товариства «Меморіал», зустрічався з академіком Андрієм Сахаровим. Є упорядником перших трьох томів календаря Чернігівського земляцтва в Києві, 10-томового зібрання творів Емми Андієвської, книжки поезій Дмитра Павличка «Єврейські мелодії» ( на івриті ).

У 1997 році Олександр Аврамович заснував і став головним редактором українського часопису «Соборність», який продовжує видаватись в Ізраїлі. Також він голова Спілки українських письменників Держави Ізраїль. Але йому щодня сниться і Україна, і рідний Чернігів…

Ось уривок з його листа до мене:

«Сьогодні, 21.01. 2013 року, рівно 15 років, як я поїхав до дітей, онуків та правнуків до німецького Мюнхена й у них застряв на 7 років, а тепер уже 8 років живу в Ізраїлі. Єдиною втіхою закордонами був у мене і є часопис «Соборність», який є моїм дитям, моїм вихованцем, моєю кровинкою, яким я опікаюсь усі роки мого добровільного вигнання. Якби ж то я знав, що таке чужина. Є у Леоніда Глібова байка «Чужина», у якій є рядок «А тут усім нерідний я».

Людська істота така, що не тільки на чужих помилках не вчиться, але навіть і на своїх. Винний я найперше перед собою — важка мені випала доля на чужині. А може я і не в усьому винний. Жили ми у такій країні за «залізною стіною». Аби можна було вільно поїхати, пожити трохи, подивитися, озирнутися, повернутися назад. Таке спілкування зі світом для нас, підневільних комуністичної диктатури, було неможливе. Звідси наслідки.

Ми б з дружиною повернулися б хоч і зараз. Але нема стелі, під яку повернутися. За 15 років не було жодного дня, щоб не згадував Україну та Чернігів, і єдиним порятунком була мова, яку утримувала «Соборність», вона мені, а я їй. Як же мені хотілось би побувати у рідному Чернігові!»

Пропонуємо з люб’язної згоди Олександра Аврамовича розділ з майбутньої книги «Шевченківський календар», присвяченої 200-річчю з дня народження Тараса Шевченка.

Володимир САПОН

Олександр ДЕКО

Тарас Шевченко. 1840. Два кроки у безсмертя. Український
(Леонардо) Тарас да Моринці

Новий, 1840-й, Тарас Шевченко зустрів хворобою на тиф. Хвороба починалася повільно. Був невеликий жар, який не вдавалося зняти ніякими травами чи будь чим іншим. Тарас багато років нічим не хворів, почувався добре. Він не скаржився на здоров’я. Навіть соромився торкатися цієї теми. А тут раптом допікає жар, обличчя набрякло, червоне, їсти не хочеться, навіть води, але й ту шлунок не приймає. Та він ходить на всі уроки до Академії.

Першим помітив й затурбувався хворобою Тараса Пономарьов (Федір Павлович (1822-1884) – товариш Шевченка по Академії мистецтв. У 1844 р. дістав звання класного художника за успіхи в медальєрному мистецтві. Після закінчення Академії постійно працював в Єкатеринбурзі на Горношитському мармуровому заводі) «Біографія Т.Г.Шевченка за спогадами сучасників», К., 1958, с. 376». Федір молодший за Тараса на вісім років. Він ставився до Шевченка з великою повагою. Помітивши нездужання Тараса, Пономарьов запросив його пожити в своїй майстерні поки одужає й дав Шевченкові місце на антресолях.
Читати далі

Оприлюднено в Статті | Позначки: , | Залишити коментар

«Соборність», № 1–2 (46–47), 2013

Вийшов друком Міжнародний літературно-публіцистичний часопис українських письменників «Соборність», № 1–2 (46–47) за 2013 рік.

obl_new_1

Завантажити версію в форматі pdf можна тут.

Оприлюднено в Часопис «Соборність» | Залишити коментар