Відвідувачам сайту

3 листопада 2016 Олександр Деко покинув цей світ. Однак  пам’ять про нього живе. І живе цей сайт, який був створений ще за життя світлої пам’яті Олександра. Хто має бажання поділитися спогадами про пана Олександра, може зробити це як на на його сторінці в Фейсбуці, так і надіславши лист до адміністратора цього сайту.

Оприлюднено в Uncategorized | Залишити коментар

«Якби ж то я знав, що таке чужина…»

У ці передноворічні дні Олександрові Деко сповнилося б 90 років. Він не дожив до поважного ювілею неповні два місяці. Класик нашої літератури Дмитро Павличко так написав у жалобному слові: «Деко пишався тим, що він — український письменник. Це унікальна постать єврея у моїм житті».

Він народився на Київщині, але великий шмат життя прожив у Чернігові. Аж до 1972 року, аж поки обком партії не сфальсифікував матеріали до суду за антирадянську агітацію та пропаганду. Олександра Деко від в’язниці тоді врятували Олесь Гончар і Юрій Збанацький, порадивши терміново переїхати до Києва. На той час він був автором художньої повісті про Леоніда Глібова «Журливий заспів», унікальної наукової книжки «Леонід Глібов. Дослідження і матеріали», публіцистичної збірки «Майстри чарівних звуків» — про Чернігівську музичну фабрику, якої, на жаль, уже давно немає…

Читати далі

Оприлюднено в Пам'ять | Залишити коментар

Помер Олександр Деко

266px-d09ed0bbd0b5d0bad181d0b0d0bdd0b4d180_d094d0b5d0bad0be

17 січня 2016 в Києві

3 листопада помер наш з чоловіком земляк і старший товариш, автор передмови до однієї з моїх книжок, відомий письменник, видавець, громадський діяч, головний редактор журналу “Соборність” Олександр Деко. Він був людиною по-своєму цікавою, з харизмою і своєрідним характером, але, що в йому найбільше завжди викликало повагу, то це щира любов до отчої землі і до України. Багато написано, багато зроблено, багато залишено для всіх нас… Останні роки свого життя провів у Ізраїлі, але дуже мріяв до останнього повернутися додому… У грудні йому виповнилося б 90!!! Щиро співчуваємо його дружині Марії Олександрівні й всім рідним! Пам’ятатимемо завжди!

Тетяна Череп-Пероганич

Оприлюднено в Пам'ять | Залишити коментар

«Соборність»: №1–2 (50–51)

Знайомтеся із черговим числом міжнародного літературно-публіцистичного часопису українських письменників «Соборність»: №1–2 (50–51), січнь-червень 2014

Оприлюднено в Часопис «Соборність» | Залишити коментар

Зустріч на Михайлове чудо

OLYMPUS DIGITAL CAMERA OLYMPUS DIGITAL CAMERA      Сьогодні свято – до нас завітав Олександр Деко

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Ранок 19 вересня видався похмурим і дощовим. Дивно, що на Михайлове чудо ніхто з молоді не «начудив». А підійшовши до школи, зрозуміла, що рано зраділа. Увесь ганок був усипаний різнобарв’ям осіннього опалого листя та букетами запашних чорнобривців. Посміхнулася про себе й подумала: „Добре дітвора зустрічає директора та вчителів. Квітами…” Загадковими поглядами, з посмішками, й трохи присоромившись,  дивилися хлопчики та дівчатка, які першими прибігли до школи, щоб побачити реакцію дорослих людей – вчителів. „Лаяти чи радіти?- подумала й сказала: – Дякую, любі мої, за таку теплу зустріч!” А потім зібрала в оберемок квіти й понесла до кабінету.

Так незвичайно почався робочий день у Количівській загальноосвітній школі. А далі все було так, як і годиться: дзвоник, цікаві уроки, галасливі перерви, спілкування, звіти, інформації, папери, папери, папери…

Та згодом хмари розвіялися, виглянуло сонечко. І на душі потеплішало, і проблеми стали не такі страшні, як були зранку.

Була вже друга половина дня. Уроки давно закінчилися. Незвична тиша шкільних коридорів відлунювала ехом поодиноких кроків прибиральниць, які готували приміщення до зустрічі нового дня.

Раптом  відчинилися двері кабінету директора. Зайшли двоє  чоловіків. Один з них – невисокого росту, сивий, поважного віку.

— Доброго дня, пані. Я – Олександр Деко.

Привітно усміхнувшись, ступила назустріч гостям.  У моєму погляді можна було побачити здивування.

— Олександр Аврамович? Письменник?- спромоглася спитати.

— Й учень цієї школи! – почула у відповідь.

— Дівчата! Ірино Антонівно, Віро Іванівно! – чомусь гукнула на весь голос. – Швидше зайдіть сюди!

— А ви, будь ласка, проходьте, сідайте ось тут!

— Та ми ненадовго, нам ще треба їхати до Києва,- сказав другий чоловік, високий, статний, в окулярах. А як потім з’ясувалось,  це був Юрій Йосипович Пероганич  — український громадський діяч у сфері інформаційно-комунікаційних технологій і освіти, генеральний директор Асоціації підприємств інформаційних технологій України, член правління і виконавчий директор Громадської організації «Вікімедіа Україна».

Першою прибігла Ірина Антонівна.

— Що сталося? – злякано спитала, а потім, поглянувши на чоловіків і, схопивши руку сивочолого, промовила: „Деко?!”

— Ви мене знаєте?!

— І знаємо, і пам’ятаємо, і любимо! Ви колись приїздили до нас у школу. Я тоді була маленькою тендітною дівчинкою, писала Вам листи! Пригадуєте?

— Тепер пригадую, – пильно дивлячись на мого заступника, відповів письменник. Й очі його наповнилися сльозами.

Далі полилися спогади. Розмова тривала майже  півтори години. А потім ми пройшлися  школою. У кабінеті української мови й літератури письменник побачив свій портрет і матеріал про самого себе й зрозумів, що на  рідній Батьківщині його знають і цінують. Він був вражений цим. В одному із своїх листів до Володимира Сапона написав: „… якби ж то я знав, що таке чужина. Є у Леоніда Глібова байка «Чужина», у якій є рядок „А тут усім нерідний я”. Мені й сьогодні в Ізраїлі сниться Чернігів».

Фото на згадку й подарунок, який залишив школі Олександр Аврамович Деко – істинний українець, патріот, що народився 23 грудня 1926 в місті Яготині, раніше Полтавської губернії, а зараз Київської області.  Український  прозаїк, перекладач,  літературознавець,  публіцист,  журналіст,  видавець, громадський діяч. Головний редактор журналу «Соборність» (Ізраїль) українською мовою. Жив у Чернігові та Києві. З 2004 живе і працює в Ізраїлі. У подарованій книзі „Шевченківський календар”, написаній до 200-річчя з дня народження геніального українського поета та художника, мислителя та філософа, народного Кобзаря та Пророка України, класика світової літератури – Тараса Григоровича Шевченка, письменник власноруч написав:

Слава Україні!

Моїй рідній школі, моїй alma mater, де минули мої літа босоногії, від автора на незабудь, на радість, на щастя! Безмежно радий відчути рідну землю, прекрасних людей! Щасти Вам! Низький уклін за пам’ять!

Щиро ваш О. Деко.

19.09.13 с. Количівка. Рідна школа.

На жаль, зустріч закінчилася.

— Приїздіть до нас, шановний Олександре Аврамовичу!

— Обов’язково приїду!

Машина повільно рушила… Біль смутку огорнув душу, бо це були хвилини прощання з чудовою людиною, автором прекрасних творів „Над білими снігами”,  „Твої каштани зацвіли”, „Сніг на червоних маках”, „Солов’ї спавають на світанні” та ін.

Ось таким був день святого архістратига Божого Михаїла в Количівській школі.

PS.  До речі, за сприяння Юрія Йосиповича Пероганича, виконавчого директора Громадської організації «Вікімедіа Україна» у школі створено сайт Количівської ЗОШ http://kolychivskazosh.wordpress.com

Ласкаво просимо до нас на сайт!

Валентина Теплуха,
директор Количівської ЗОШ І – ІІІ ст.

Джерело: http://kolychivskazosh.wordpress.com

Оприлюднено в Зустрічі | Позначки: | Залишити коментар

Погляд з Ізраїлю. Інтерв’ю в Чернігові

Олександр Деко виїхав на чужину, бо в Україні вільно дихати й творити не давали. Тепер душа переповнена бажанням повернутися з Ізраїлю до рідного Чернігова, але жити тут ніде. Вчора нам випала щаслива нагода поспілкуватись з легендарним Земляком, справжнім патріотом України, письменником і журналістом Олександром Деко. До 1972 року він проживав і творив у Чернігові, за що ледь не потрапив у каземати КДБ. Друзі порадили перебратися до Києва, де їм легше було захистити його від арешту. Але й під таким «покровом» Олександру Аврамовичу не давали вільно творити по-українськи і він емігрував спочатку до Європи, а в 2004 році – до Ізраїлю, де продовжує видавати колись заснований ним ще в Україні часопис «Соборність». Вчора Олександр Деко приїздив на кілька годин до Чернігова, де не був впродовж 20 років. Зустрітися і поспілкуватися з ним нам допоміг Юрій Пероганич – Генеральний директор Асоціації підприємств інформаційних технологій України, виконавчий директор «Вікімедіа України», котрий супроводжував Олександра Деко в поїздці до Чернігова. Тож погляд Олександра Абрамовича з Ізраїлю.

Джерело: http://zemlyaivolya.net

Відео | Posted on by | Позначки: | Залишити коментар

Диплом лауреата

Ще весною мене сповістили про те, що я стала лауреаткою Міжнародної літературної премії імені Івана Кошелівця. А нещодавно отримала запрошення від Олександра Дека на презентацію його книги, яка відбувалася в рамках книжкового форуму у Львові. Там він і вручав відзнаки лауреатам.

Звичайно ж, побувати там хотілося, та за певних обставин візит далеко від дому довелося відкласти. Але мій диплом не схотів повертатися назад у Ізраїль, і відучора він  —  у мене вдома.

Ще більшою приємністю стало те, що особисто вручити його приїхав сам Олександр Аврамович. Людина цікава і неординарна. Проговорили цілий вечір. Знайомство з письменником, літературознавцем, головним редактором журналу “Соборність” вкотре підтвердило те, що у кого – в серці Україна, той має велике серце!

Тетяна Череп-Пероганич

Джерело: http://tasyacherep.wordpress.com

Оприлюднено в Зустрічі | Позначки: , | Залишити коментар