Сьогодні свято – до нас завітав Олександр Деко
Ранок 19 вересня видався похмурим і дощовим. Дивно, що на Михайлове чудо ніхто з молоді не «начудив». А підійшовши до школи, зрозуміла, що рано зраділа. Увесь ганок був усипаний різнобарв’ям осіннього опалого листя та букетами запашних чорнобривців. Посміхнулася про себе й подумала: „Добре дітвора зустрічає директора та вчителів. Квітами…” Загадковими поглядами, з посмішками, й трохи присоромившись, дивилися хлопчики та дівчатка, які першими прибігли до школи, щоб побачити реакцію дорослих людей – вчителів. „Лаяти чи радіти?- подумала й сказала: – Дякую, любі мої, за таку теплу зустріч!” А потім зібрала в оберемок квіти й понесла до кабінету.
Так незвичайно почався робочий день у Количівській загальноосвітній школі. А далі все було так, як і годиться: дзвоник, цікаві уроки, галасливі перерви, спілкування, звіти, інформації, папери, папери, папери…
Та згодом хмари розвіялися, виглянуло сонечко. І на душі потеплішало, і проблеми стали не такі страшні, як були зранку.
Була вже друга половина дня. Уроки давно закінчилися. Незвична тиша шкільних коридорів відлунювала ехом поодиноких кроків прибиральниць, які готували приміщення до зустрічі нового дня.
Раптом відчинилися двері кабінету директора. Зайшли двоє чоловіків. Один з них – невисокого росту, сивий, поважного віку.
— Доброго дня, пані. Я – Олександр Деко.
Привітно усміхнувшись, ступила назустріч гостям. У моєму погляді можна було побачити здивування.
— Олександр Аврамович? Письменник?- спромоглася спитати.
— Й учень цієї школи! – почула у відповідь.
— Дівчата! Ірино Антонівно, Віро Іванівно! – чомусь гукнула на весь голос. – Швидше зайдіть сюди!
— А ви, будь ласка, проходьте, сідайте ось тут!
— Та ми ненадовго, нам ще треба їхати до Києва,- сказав другий чоловік, високий, статний, в окулярах. А як потім з’ясувалось, це був Юрій Йосипович Пероганич — український громадський діяч у сфері інформаційно-комунікаційних технологій і освіти, генеральний директор Асоціації підприємств інформаційних технологій України, член правління і виконавчий директор Громадської організації «Вікімедіа Україна».
Першою прибігла Ірина Антонівна.
— Що сталося? – злякано спитала, а потім, поглянувши на чоловіків і, схопивши руку сивочолого, промовила: „Деко?!”
— Ви мене знаєте?!
— І знаємо, і пам’ятаємо, і любимо! Ви колись приїздили до нас у школу. Я тоді була маленькою тендітною дівчинкою, писала Вам листи! Пригадуєте?
— Тепер пригадую, – пильно дивлячись на мого заступника, відповів письменник. Й очі його наповнилися сльозами.
Далі полилися спогади. Розмова тривала майже півтори години. А потім ми пройшлися школою. У кабінеті української мови й літератури письменник побачив свій портрет і матеріал про самого себе й зрозумів, що на рідній Батьківщині його знають і цінують. Він був вражений цим. В одному із своїх листів до Володимира Сапона написав: „… якби ж то я знав, що таке чужина. Є у Леоніда Глібова байка «Чужина», у якій є рядок „А тут усім нерідний я”. Мені й сьогодні в Ізраїлі сниться Чернігів».
Фото на згадку й подарунок, який залишив школі Олександр Аврамович Деко – істинний українець, патріот, що народився 23 грудня 1926 в місті Яготині, раніше Полтавської губернії, а зараз Київської області. Український прозаїк, перекладач, літературознавець, публіцист, журналіст, видавець, громадський діяч. Головний редактор журналу «Соборність» (Ізраїль) українською мовою. Жив у Чернігові та Києві. З 2004 живе і працює в Ізраїлі. У подарованій книзі „Шевченківський календар”, написаній до 200-річчя з дня народження геніального українського поета та художника, мислителя та філософа, народного Кобзаря та Пророка України, класика світової літератури – Тараса Григоровича Шевченка, письменник власноруч написав:
Слава Україні!
Моїй рідній школі, моїй alma mater, де минули мої літа босоногії, від автора на незабудь, на радість, на щастя! Безмежно радий відчути рідну землю, прекрасних людей! Щасти Вам! Низький уклін за пам’ять!
Щиро ваш О. Деко.
19.09.13 с. Количівка. Рідна школа.
На жаль, зустріч закінчилася.
— Приїздіть до нас, шановний Олександре Аврамовичу!
— Обов’язково приїду!
Машина повільно рушила… Біль смутку огорнув душу, бо це були хвилини прощання з чудовою людиною, автором прекрасних творів „Над білими снігами”, „Твої каштани зацвіли”, „Сніг на червоних маках”, „Солов’ї спавають на світанні” та ін.
Ось таким був день святого архістратига Божого Михаїла в Количівській школі.
PS. До речі, за сприяння Юрія Йосиповича Пероганича, виконавчого директора Громадської організації «Вікімедіа Україна» у школі створено сайт Количівської ЗОШ http://kolychivskazosh.wordpress.com
Ласкаво просимо до нас на сайт!
Валентина Теплуха,
директор Количівської ЗОШ І – ІІІ ст.
Джерело: http://kolychivskazosh.wordpress.com
Життя і творчість Олександра Деко 